Як рахувати строк позовної давності для штрафних санкцій

27 березня 2018
71
Середній бал: 5 із 5
  • Теми:

Строк позовної давності - важливий правовий інститут. Це підтверджує судова практика з договірної відповідальності. Як ось у цій справі, коли позивач недоотримав чималеньку суму коштів лише через те, що неправильно порахував строк для звернення до суду за стягненням штрафних санкцій

Як рахувати строк позовної давності для штрафних санкцій ЯРОСЛАВА ДУБРОВА,консультант з публічних закупівель, Київ

Як визначити предмет закупівлі: 6 ключових акцентівСтрок позовної давності — важливий правовий інститут. Це вкотре підтверджує судова практика з договірної відповідальності. Ми знайшли цікаве рішення серед рішень у справах, що навіть не стосуються публічних закупівель. Йдеться про закупівлі іншими суб’єктами господарювання, недержавними. Але ж норми законодавства застосовують до суб’єктів господарювання як державних, так і приватних.

Тож це рішення ВСУ корисно прочитати замовникам. У ньому — цікаві висновки, що допоможуть не потрапити в схожу ситуацію.

Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах ВСУ постановою від 08.02.2017 у справі 910/29752/15 задовольнила заяву ТОВ «Про-Сток», скасувала постанову ВГСУ від 16.08.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016, а рішення Господарського суду м. Києва від 04.02.2016 залишила в силі. Як виявилося — не всі судді вміють рахувати строк позовної давності для штрафних санкцій. Про те, як це робити правильно — далі.

У чому справа

ТОВ «Про-Сток» (далі — постачальник) і ПАТ «Норд» (далі — покупець) 29.11.2013 уклали договір постачання, за умовами якого постачальник зобов’язується поставити і передати у власність покупця конструкцію складських збірно-розбірних палетних стелажів (далі — товар) в асортименті, кількості та за ціною згідно зі специфікацією, що є невід’ємною частиною договору. А також — виконати роботу з монтажу стелажів (далі — монтажні роботи), вартість якої включена до вартості товару. Покупець зобов’язується взяти такий товар і оплатити його вартість на умовах цього договору.

Варті уваги окремі умови договору. За договором (п. 1.7) постачальник зобов’язався доставити товар, виконати збірні та монтажні роботи, а також передати покупцеві змонтоване і готове до експлуатації за призначенням стелажне обладнання у строк до 26.01.2014. Загальна сума договору (п. 8.2) становить 4 070 000,00 грн.

Якщо постачальник прострочить постачання товару та/або строки проведення монтажних робіт, за кожну повну або неповну добу він має сплатити покупцеві штраф у розмірі 5% загальної вартості непоставленого товару (п. 12.5 договору). Однак нараховувати штраф за цим пунктом договору припинять, якщо постачальник не передав покупцю змонтований товар після граничного строку, встановленого сторонами у пункті 1.7 договору. Тобто після 26.01.2014. Із 27.01.2014 за кожну повну або неповну добу прострочення постачальник сплачує на користь покупця штраф у розмірі 1% загальної суми договору, зазначеної у пункті 8.2 договору.

Кожна сторона договору

вживає заходи, аби належно виконати зобов’язання

Попри такі суворі штрафні санкції, постачальник не зміг дотримати строку, визначеного пунктами 1.7, 9.2, 10.2 договору. По-перше, він прострочив постачання товару на 12 календарних днів. І це підтверджує видаткова накладна від 07.02.2014 № РН-0000056. По-друге, в обумовлений строк він не встиг виконати роботи зі збирання, монтажу та введення товару в експлуатацію. Акт приймання стелажного обладнання в експлуатацію від 10.02.2014 підтверджує факт прострочення робіт на 14 календарних днів.

Як наслідок, покупець 26.10.2015 надіслав постачальнику вимогу № 15П/256 про сплату штрафу. І суму визначив чималу — 3 011 800,00 грн, у т. ч. 2 442 000,00 грн за прострочення постачання товару, 569 800,00 грн за прострочення виконання обов’язку передати змонтований товар.

А коли постачальник не виконав цієї вимоги, покупець звернувся до суду із позовом. Чи судилося покупцеві (позивачу) стягнути штраф?

Судова епопея

Суд першої інстанції

Суд першої інстанції — Господарський суд м. Києва — відмовив позивачу у задоволенні позову. У своєму рішенні він підтвердив, що постачальник (відповідач) справді прострочив виконання зобов’язання за договором постачання. Також суд уточнив суму штрафу, яку має заплатити відповідач. Це 244 200,00 грн, у т. ч. 203 500,00 грн — 5% загальної вартості непоставленого товару, 40 700,00 грн — 1% загальної суми договору. На думку суду, позивач помилково нарахував штраф за кожен день прострочення. Адже такий вид обчислення неустойки за своєю правовою природою є пенею, а законодавство не передбачає можливості нараховувати пеню за прострочене виконання негрошового зобов’язання.

Під час розгляду справи відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.

Суд установив, що за умовами договору відповідач мав виконати зобов’язання 26.01.2014. Однак позивач звернувся до суду 19.11.2015 — тобто тоді, коли минув строк позовної давності. А оскільки про її застосування заявив відповідач у справі, суд першої інстанції відмовив позивачеві у задоволенні позову з підстав, передбачених частиною четвертою статті 267 Цивільного кодексу України (ЦК).


Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
(ч. 4 ст. 267 ЦК)

Апеляція і касація

Далі — черга апеляційного суду. Він скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов. Аргументував це так. Сторони мали право визначити у договорі такий вид забезпечення виконання зобов’язань відповідача, як стягнення штрафу у відсотках за кожен день прострочення. І такі умови договору не суперечать законодавству. А помилково зазначена у договорі (п. 12.5 і 12.9) назва виду неустойки не впливає на підстави та розмір її стягнення судом.

З огляду на статті 256, 258, 261, 267, 611 ЦК, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач не пропустив строку позовної давності. Адже стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежене останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду. А починається — з дня (місяця), з якого неустойку нараховують, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Відповідач порушив основне зобов’язання — прострочив постачання товару та його монтаж — 27.01.2014. Позов він подав 19.11.2015, тобто у межах загального трирічного строку позовної давності. Отже, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції неправильно застосував спеціальний строк позовної давності в один рік до позовних вимог про стягнення штрафу за порушення основного зобов’язання. Позивач правомірно нарахував штрафи, передбачені пунктами 12.5 і 12.9 договору, у межах 12 місяців перед зверненням до суду за захистом порушеного права у час трирічного строку позовної давності за основною вимогою.

Із висновками апеляційного суду погодився і суд касаційної інстанції.

ВСУ

Відповідач звернувся до ВСУ із заявою про перегляд рішення касаційного суду. ВСУ проаналізував матеріали справи і зробив свій висновок. Передусім ВСУ звернув увагу на те, що суд касаційної інстанції неоднаково застосовував одні і ті самі норми матеріального права. А це призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у схожих правовідносинах.

Тож ВСУ, аби забезпечити єдність судової практики в застосуванні норм права, обгрунтував своє рішення.

Як провести спрощену закупівлю на майданчику за 5 кроків

Про господарські зобов’язання — у кодексах

Суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин мають належно виконувати господарські зобов’язання відповідно до закону, інших правових актів, договору. А якщо конкретних вимог щодо виконання зобов’язання немає — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (абз. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України; ГК).

6 місяців нараховують санкції — від дня, коли зобов’язання мали виконати

Кожна сторона має вжити усіх заходів, аби належно виконати зобов’язання, з огляду на інтереси другої сторони та загальногосподарський інтерес. Порушення зобов’язань є підставою застосувати господарські санкції, передбачені ГК, іншими законами або договором.

Відмовитися виконувати зобов’язання одна сторона не може. До виконання господарських договорів застосовують відповідні положення ЦК та ураховують особливості, передбачені ГК (абз. 2 ч. 1 ст. 193 ГК).

Аналогічні положення містять статті 525 і 526 ЦК. А частина 1 статті 530 ЦК зобов’язує сторони чітко дотримувати обумовлених строків (термінів):

якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то його слід виконати у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, виконують з настанням цієї події.

Невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), вважають порушенням зобов’язання (ст. 610 ЦК).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК).

А якщо зобов’язання не виконане — застосовують господарські санкції.

За порушення — господарські санкції

Господарські санкції — це заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, як-от:

  • відшкодування збитків;
  • штрафні санкції;
  • оперативно-господарські санкції.

Коли їх застосовують, для правопорушника настають несприятливі економічні та/або правові наслідки (ч. 1 і 2 ст. 217 ГК).

Штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити, якщо порушить правила ведення господарської діяльності, не виконає або неналежно виконає господарське зобов’язання.

Заходи для виконання зобов’язання

Порушення договірних зобов’язань —

підстава застосувати господарські санкції

ГК передбачає забезпечувальні заходи для виконання зобов’язання учасниками господарських відносин.


Виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами.
(ч. 1 ст. 199 ГК)

За погодженням сторін можуть застосовувати передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які звичайно застосовують у господарському (діловому) обігу.

ЦК також містить норми, які застосовують до відносин із забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин. Видами такого забезпечення є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток (ч. 1 ст. 546 ЦК). Однак можливі й інші види забезпечення виконання зобов’язань, якщо їх встановлює договір або закон.

Отже, перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов’язання не є вичерпним. Сторони мають право встановити й інші засоби, які забезпечують належне виконання зобов’язання. Головне, аби такий вид забезпечення не суперечив закону.

⚡️ Закупівлі-2021: плануємо за новими вимогами

Штрафні санкції: назва не головне

Сторони можуть встановлювати у договорі розмір санкцій — у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів, робіт, послуг (ч. 4 ст. 231 ГК).

Зокрема, у цій справі сторони встановили (п. 12.5 договору) штрафні санкції за порушення строків постачання товару та/або проведення монтажних робіт. Розмір договірної штрафної санкції вони обрахували у відсотковому розмірі за кожну добу прострочення. А це за визначенням статті 549 ЦК відповідає поняттю «пеня».

На думку суду, для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи тієї санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. ВСУ наголосив, що в такому випадку визначальною є мета встановленої у законі відповідальності за порушення зобов’язання у вигляді штрафної санкції — забезпечити належне виконання зобов’язання.

Тож тут ВСУ зробив висновок. Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що позивач за умовами договору і нормами законодавства має право застосувати штрафні санкції до відповідача, який порушив строк виконання господарського зобов’язання. Що ж вирішив ВСУ стосовно строків позовної давності?

Строки позовної давності — рік чи три

Ми вже розповідали, що суд першої інстанції аргументував своє рішення пропущеним строком позовної давності. А от апеляційний та касаційний суди дійшли висновку, що позивач не пропустив строку позовної давності. Та ВСУ скасував їх рішення.

Як рахував ВСУ строк позовної давності за зверненням до суду? Аналізуймо разом.

Вимоги ЦК + ГК

Законодавство визначає строк (позовну давність), у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК).

Загальну позовну давність встановлюють тривалістю три роки (ст. 257 ЦК). Для окремих видів вимог закон може встановлювати спеціальну позовну давність — скорочену або більш тривалу.

Так, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовують позовну давність один рік (ч. 2 ст. 258 ЦК). Перебіг позовної давності за зобов’язаннями з визначеним строком виконання починається зі спливом строку виконання.

Застосовують господарські штрафні санкції за особливим порядком. А саме: санкції за прострочене виконання зобов’язання припиняють нараховувати через шість місяців від дня, коли зобов’язання мали виконати (ч. 6 ст. 232 ГК). Однак тоді, коли інше не встановлює закон або договір.

Висновок ВСУ

ВСУ дійшов висновку: норми ЦК про строки позовної давності застосовують з урахуванням частини 6 статті 232 ГК.

Якщо господарську санкцію нараховують за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовну давність до вимог про її стягнення обчислюють окремо за кожний день прострочення. І право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму. Обчислюють позовну давність з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Господарські штрафні санкції припиняють нараховувати через шість місяців від дня, коли сторони мали виконати зобов’язання. Тож строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нарахували санкцію.


Норму, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежене останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою (ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК), до господарських санкцій не застосовують.

У нашій ситуації позивач звернувся до суду з позовом поза межами річного строку, установленого законом для вимог про стягнення штрафу. А відповідач заявив про застосування позовної давності допоки суд не ухвалив рішення в справі. Тож ВСУ вирішив, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у зв’язку з пропущеним строком позовної давності (ч. 4 ст. 267 ЦК).

Висновок

Як бачимо, позивач недоотримав чималеньку суму коштів лише через те, що неправильно порахував строк для звернення до суду за стягненням штрафних санкцій. А от постачальник виявився юридично «підкованим».

Що ж буде, якщо так само, як наш позивач, прорахується та програє державний замовник? Найвірогідніше, почнуть шукати винного у тому, що держава недоотримає кошти. Адже їх не зможуть стягнути з контрагента.

Тож тим замовникам, які не хочуть потрапити до схожої ситуації, радимо правильно складати проект договору. Тобто докладно прописати у ньому відповідальність сторін за невиконання договірних зобов’язань. Тоді не доведеться в суді доводити право нараховувати штрафні санкції, якщо контрагент не виконає умов договору.

Не секрет, що в позитивному вирішенні справи не останню роль відіграє кваліфікація юристів. Якщо ж говорити про представлення інтересів сторін в судах з огляду на останні зміни — кваліфікація адвокатів. А для них важливим чинником перемоги в суді є знання судової практики.

logo